З днем народження, Степане Андрійовичу!

Жити треба так, щоб і через 65 років після твоєї смерті русня здригалася від одного лише імені.

---

Ну ось я і на рік старша...

---

З днем прапора!

---

пятница, 24 мая 2024 в 13:48

Пишет Mister_Key:

Спочатку вони вб’ють твоїх митців.

Заб’ють за гаражами художниць, доведуть до самогубства поетів, згноять у таборах журналістів та істориків, розстріляють священників, а музикантів змусять співати їхні пісні.

Потім вони відкриють кінотеатри, літературні школи і консерваторії. Ти будеш дивитись кіно в кінотеатрі імені Пушкіна, вчитись в консерваторії імені Глінки і слухати оперу в театрі імені Маяковського.

А ще вони завалять твої книгарні і музичні магазини своєю продукцією. Ти й не помітиш, як в тебе на книжковій поличці з’явиться «Золотая серия русской класики», а улюбленою музичною групою стане «Алиса», яка буде розривати колонки піснею про «Небо славян»

Ти будеш дивитись «Грозовые ворота» і "9 роту", ненавидіти «чеченів» і думати, що наші ніколи таке не знімуть.

Одного разу ти будеш в Києві і підеш в музей Булґакова, бо музей «шістдесятництва» буде здаватись тобі провінційним і непривабливим.

А якось в книгарні тобі трапиться на очі самотня книга українською мовою, з дешевою обкладинкою та невідомим тобі автором, і ти подумаєш, що з літературою в нас зовсім не вийшло.

Вони завжди казатимуть тобі, що їх культура – «вєлікая», а твій Шевченко – то так, провінціал, що випадково підкорив столицю.
Ти точно подивишся кілька серіалів про Пушкіна і Єсєніна, і навіть не знатимеш, що існують Панас Мирний чи Валер’ян Підмогильний.

Потім вони зруйнують твій будинок і вигонять тебе з дому, знову вбиватимуть твоїх письменників, руйнуватимуть книгарні, церкви та бібліотеки.
І ти зрозумієш, що все почалося спочатку. Тільки цього разу ти застав новий початок і можеш його усвідомити.

Консерваторії ім. Глінки і театри ім. Пушкіна – це брехня, в якій ти жив. Улюблені розповіді Чехова і пісні Висоцького – це обман, в який тебе втягнули.

Але ти не застав того початку, бо народився в місті імені Кірова і вчився в школі імені Толстого.

Ти був впевнений, що це нормально, що так і має бути. Ти точно думав, що «не вийшли ми літературою», таке буває, не всім же літературам бути великими. Але ти помилявся.

Єдиною правдою, яку ти колись побачив, була та одна українськомовна книжечка серед сотень російських, яка тримала цю країну в той час, як її топили в Достоєвському.

Олександр Сапронов

---

День пам'яті

Сьогодні - День пам'яті.
Я пам'ятаю, як у селі моєї бабці був тост "щоб наші діти грому не боялись".
Цей тост пили тоді, коли вже було випито за щастя, здоров'я, любов і всіх родичів до сьомого коліна.
Пили швидко і діловито.
Нам, малим, було цікаво і дивно. Як то - боятися грому? Це ж так захоплююче, коли навколо вирує стихія!
У сусідньому селі був хлопчик, що боявся грози, його вважали хворим. І дурна малеча вирішила, що це таке побажання здоров'я дітям. Ну, щоб ми не були такими.
Згодом я виросла і забула про той тост.
До лютого 2022 року.
Тоді я згадала. І, на жаль, зрозуміла.
Колись я теж за це питиму. Щоб наші діти грому не лякались.
Історія повторює свої уроки, поки ми їх не вивчимо.
Сьогодні - день пам'яті.
Щоб ми не забували.




Ми виживемо і все запам'ятаємо.
А русня не матиме кому бажати, щоб грому не боялись.

---

понедельник, 04 марта 2024 в 23:53

Пишет Mister_Key:

понедельник, 04 марта 2024 в 23:30

Пишет Харука Кету:

Проєкт МУР створив музичний альбом про розстріляне відродження, за участі Сергія Жадана, гурту NAZVA, Євгена Яновича, Олени Кравець, Євгенія Дубовика, Хейтспіч та Сергія Мартинюка.
17 різних композицій, - всі треки зв’язані між собою сюжетом, переходять один в одного і дають можливість слухачу «на власні вуха» стати свідком історичних подій.

Неймовірна штука, і як же я ридала.

---

Тупі створіння.
Наші бандери і шурхевичі виховуються не в університетах, а в любові до України.
Пам'ять про наших героїв не в музеях, а в серцях.
Ненависті треба бути достойними. Ненависть до русні - привілей нашого покоління. Нащадки наші будуть ними гидувати і зневажати.
Найогидніші терористи будуть боятися попсувати собі репутацію зв'язком з руснею.
Останній пастух в найвідсталішому племені скаже "ми не русня, ми цивілізовані".
Парії світового маштабу - ось майбутнє русні.
Тих, хто не виздихає, звичайно.

З днем народження, Степане Андрійовичу.
Вони про Вас пам'ятають. І досі дрижать від одного Вашого імені.

---

З новим роком...

---

З Різдвом!

---

воскресенье, 24 декабря 2023 в 20:54

Пишет Mister_Key:

Будьмоʼ

Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo!

Хоч і не понімають ніхрена.

Воно не перекладається!

Це навіть не «паляниця». Це хромосома з ДНК.

Будьмо! Будьмо - це про те, що ми є, були і будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося.

Будьмо - це воля, це Січ. Це вічний гул Дикого Степу!

Будьмо! - це Україна. Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Жадан і Іздрик, Козак-Систем. І Червона калина. Це - Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це - тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Василь Стефаник і Нечуй Левицький.

Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати. Харків і Суми, і Полтава.

Ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними і чорними нитками…

Під копитом камінь тріснув…

Будьмо - це донати і безпілотники.

Будьмо - це окопні свічки і камуфляжні сітки.

Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо - це українські прапори над гробками.

Будьмо - це наші нерви, наші сльози, наша гідність, честь і гонор.

Будьмо - це лелеки навесні, що повертаються до свого гнізда, до свого дому. І F-16 з лелеками…

Будьмо - це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця, і мед, що зі щільників тече по ліктях…

Знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі…

Будьмо - це Ми! Ми - будьмо!

Святий Вечір, щедрий Вечір!

Будьмо!

(с) Chepynoga Vitalii

---

Миколай

---

Голодомор був не один.
Чому саме голодом? Ну, якщо відкинути те, що русні просто подобається мучити без причини.
Мабуть тому, що саме голод змушує втратчати людське оббличчя.
А може тому, що лютий голод одного покоління ми розсьорбуємо уже третім.
А може тому, щоб вбити пам'ять про минулі покоління, що зберігалися у бабусиних дукачах чи дідовій табакерці. Навіщо грабувати, якщо самі принесуть і вмовлятимуть поміняти на окраєць хліба - примарну надію вижити - всі скарби, що ретельно ховалися. Щоб зберегти найцінніше - життя.
Я багато читала про голодомори. Бо мої діди і баби мовчали.
Про те, як їли все, що можна. І всїх. Навіть тих, кого не можна. Як від голоду втратчали глузд.
Як не вистачало єдиної низки коралів чи дукача, щоб дожити до "зеленого".
Як виростав страх, що вони "могут павтаріть".
І русня намагається. Не тільки зброєю.
Вони знову хочуть вбити нас всіма доступними способами: холодом - знищуючи нашу енергетичну інфраструктуру; голодом - спаливши урожай і замінувавши поля.
Але там, де поряд зі свічкою у вікні кулемет, голоду не буде.
Ніколи більше.
Хай москалі здохнуть у себе на болотах. Може, перегниють і китайці будуть там хороший вирощувати рис.

---

пятница, 17 ноября 2023 в 16:34

Пишет Mister_Key:

Перше до коринтян

Любов довготерпить, любов милосердствує,
не заздрить, любов не величається,
любов боїться тваринним страхом,
але продовжує йти,
любов могла б здатися, залишити все,
але продовжує йти.
А інколи в любові прострелені ноги,
або в ногах у любові осколки,
і ноги її стискають турнікети,
або ніг у любові більше немає.
Тоді любов несуть її друзі.
Любов риє окопи і живе в них,
і гризе у них лід із розрізаної пляшки,
коли хоче пити у мінус двадцять.
Любов виходить на бойові чергування,
піднімається на позиції
з грижами, з температурами, із простатитами,
із контузіями, з астмами і алергіями,
з високою імовірністю
не повернутися,
з думками про когось
найважливішого.
Все зносить, вірить у все, сподівається всього, все терпить!
Любов розрізняє на слух
виходи градів, прильоти мін і рух танків.
Очі любові болять,
коли довго дивиться в тепловізор.
Прокидається любов уночі,
коли миші в бліндажі заповзають
під її бушлат.
Інколи любов
довго блює у посадці після важкого бою.
А інколи
любов закриває очі друзям своїм.
І загортає їх в спальники
і виносить.
Ніколи любов не перестає!
Хоч пророцтва й існують, та припиняться,
хоч мови існують, замовкнуть,
хоч існує знання, та скасується.
Бо інколи закінчується обстріл,
і любові закривають очі,
і друзі загортають її в спальники,
і виносять.
І тоді вона
переходить живим.

2 січня 2023
Артур Дронь

---

У цей похмурий день наспівую:

---

четверг, 05 октября 2023 в 09:15

Пишет Gark:

У т.ч., чому так швидко москалі просунулись на Півдні

Завтра будет война / Украина накануне агрессии // №532 - Юрий Швец

---

Ik ben vandaag jarig

Ще один рік відраховано.
Живемо далі.

---

Не втомлюся дякувати тим, завдяки кому у нас сьогодні почався жовтень, а не октябрь

---

четверг, 21 сентября 2023 в 17:38

Пишет Mister_Key:

Svitlana Samarska
Ми добралися до кордону у перші, чорні дні весни. Через пункт перетину йши, в основному, жителі Київщини. Черга була така, що обабіч дороги стояли залишені авто. Нерви не витримували, люди покидали транспорт і йшли пішки кілька кілометрів!
Хто йшов, кого котили на візках чи навіть ношах. Хто з клумаками, хто голіруч і у чому був. Хвилини, які я не забуду ніколи, це миті усвідомлення, що оті діти, які переходять через кордон без нікого - це сироти! Щойно набувші цього страшного статусу. Я би не допетрала - у черзі шепотіли: у них вся сім'я загинула. У жилах миттєво застигла кров. У водія, як й мене привіз, по щоках текли сльози.
Каталки везли протестанти, на тому боці лежачих людей перехоплювали польські францисканці. До дітей спокійно підходили люди у жилетках "україномовний волонтер" і спокійно починали розмовляти, вели до авто і автобусів. Українські жінки десь звідти, з пекла, заледве перетнувши кордон, сідали на траву і сиділи, дивлячись в одну точку. Їх не чіпали. Пізніше обережно підходили, пропонували їжу і облаштування.
Я бачила поліцейських і водіїв з польської сторони, які плакали. Я це бачила. Якб мова не про війну, а про якийсь фестиваль, то організація була дуже добра: скрізь готувалася їжа, лежали гори пледів і одягу. Носильники, поліцейські, волонтери - ці люди вивернули душу перед нашими. Це була не допомога. Це було рафіноване біблійне милосердя.
І в мене питання: коли вони пропускали нас усіх - без документів, без дозволів, з котами, собаками, черепахами і папугами - вони не порушували закон? Усі мислимі закони?
Щоб сьогодні той, хто мав би завчасно рятувати своїх громадян, але покинув їх на у.б.о.й, убезпечивши свою "найстильнішу" у світі, своїх чад і своїх предків, розказував полякам, що вони готують сцену для московського актора!
Н.е.н.а.в.и.д.ж.у.
Польщо, дякую!(с)

---

вторник, 19 сентября 2023 в 13:57

Пишет Devona_Shade:

понедельник, 18 сентября 2023 в 20:21

Пишет listik22:

да вот только Борис Херсонский все таки известный поэт издаваемый во многих странах и переводимый на многие языки

Борис Херсонский

Они говорят: если б нас встречали цветами,
может, и не были б мы такими скотами,

не насиловали бы девок, не рушили б всё вокруг,
не гадили бы на коврах, а если бы где шалили,

вы бы нас прощали, и мы бы вас всех простили -
навеки, как друга посмертно прощает друг.

А вы в нас стреляли! Обезумели что ли?
Пожалели для нас, оккупантов, хлеба и соли,

а могли бы вынести - в вышиванке, на рушнике.
И тогда, и тогда были б целы боеприпасы.

И вы не в убытке, и мы б не прошли мимо кассы,
и вместе б ловили рыбку в мутной реке.

А так - кровь течет рекой, как в заповите Тараса.
Мы старшие братья, по-старому - высшая раса.

Сапоги на ногах, чтоб держать вас под каблуком.
Что ж вы нас, хороших, тесните? Загоняете нас в окопы!

Что вам эти геи из прогнившей Европы?
Мы вытопчем вас всем народом, как всем полком.

Да, мы в дерьме по уши, зато - в погонах!
Вот, о войне священной поют подростки в вагонах,

вот наши попы святой водою наши танки кропят.
Так за что вы нас ненавидите, так и так вашу маму,

раскройте свои объятья грядущему хаму,
пожалейте наших подлых, наших жестоких ребят!

17 сентября 2023 г. Umbertide

---

Дякую всім, завдяки кому ми святкуємо сьогодні цей день.