* * *
Кабаліст дід Юхим зі Станиці Луганської
Шість днів з гаража не виходив до Неділі Пасхальної,
А на сьомий день сотворив Ґолема
Закляттями й молитвами шахтарськими,
Сотворив його
З чорнозему і породи відвальної.
Окропив з голови до ніг алхімічними чарами,
Що колись натаскав у кишенях з НВП «Зоря»,
Вкарбував на чолі слово «כבוד» різцем токарним,
А в уста вклав сторінку із «Заповітом»,
Вирвану зі старенького «Кобзаря».
Вийшов Ґолем у діда Юхима –
Всім ґолемам ґолем!
Так сто років тому тут хрестились,
Побачивши трактора –
Як явився народу козак, розбуялим і голим,
Шо той Шварценеггер із першого «Термінатора».
Ґолем мацав дівок безсоромно біля криниці,
Випивав одним махом у шинку відро самогону,
І здригалась, неначе від грому, вечірня Станиця,
Коли йшов він по вулиці з піснею про коногона.
А вночі, повернувшись додому, як блудний син,
Плакав так, що у діда Юхима ходила хата:
«Я камінюка – і не можу змиритися з цим,
А вони – живі – і вибрали бути ватою!
Хто навчив цих людей, що життя – це «не мир, не війна»?
Хто сказав їм, що треба терпіти й чекати роками?
Де проліз у шпарини і бідкається Сатана,
Там вже Сам Елохім безпорадно розводить руками.
Так, я глиняний бовдур,
Але я із цієї землі,
І вона в мені стогне і плаче, земля моя рідна.
Тож піду я, Юхиме, погляну шо там, на нулі.
Бо я все ж камінюка.
І мене в тепловізор не видно».
І розлився тоді по всіх околицях страх –
Сєпари почали зникати на блокпостах.
Ну, як зникати… Кого – об землю, когось – об стіну…
Ех, шкода, не гостює у нас Тарантіно…
Дуже довгими стали для когось вкраїнські ночі.
Сиволапій рязанській міхрютці не дуже-то спиться,
Бо ні-ні, та й зблиснуть у зловісній пітьмі антрацитові очі,
І почується голос: «Ану, скажи «паляниця»…»
По «Сєпар-FM» передали вдесяте,
Що Ґолем попав на розтяжку.
Дід Юхим посміхається так,
Аж іскри летять з лиця.
Розгладжує вуса, запалює люльку,
Наливає смачне із пляшки,
І слухає пісню про коногона
З того боку Сіверського Дінця.
© Артем Полежака