Вони приходять до нас знову і знову.
Зі сходу, з боліт, як прокляті душі.
Щоразу вони приходять нас знищити.
Вбити.
Стерти пам'ять про нас у наших дітей.
Заморозити.
Заморити голодом.
Відібрати останнє.
Розпилити по чужинах, залишивши без роду і племені.
Вони приходили по наших батьків війною на чужій, непотрібній нікому землі.
Вони приходили по наших дідів, заплативши за перемогу нашою кров'ю.
Вони приходили по наших прадідів, видерши їх з корінням з рідної землі і заморивши їх голодом. На місце живих людей тоді прийшли бездушчні почвари, нащадки яких несамовито волали "путєнпріді!"
Тепер вони прийшли по нас. Методи не змінились: холод, голод, залякування, фізичне знищеня всього, до чого можуть дотягтися.
Це протистояння вічне.
Колись вони прийдуть по наших дітей.
Але цього разу ми маємо пам'ять. І у наших вікнах не тільки свічки.
Як недобра дитина вбива кошеня,
І у неї питаються – нащо?
Вона злиться із вереском – «ні, це не я!»
І вину не признáє нізащо.
Як недобра людина розкаже тобі
Свою версію, дику і хвору,
Що в тридцяті у нас не було боротьби,
Або «нє било Голодоморa» –
Знай, убивці птахів, кошенят, цуценят
Виростають і хочуть добавки:
Твій охайний будинок, машину і сад,
Чи мішечок зерна з-попід лавки.
І вриваються в дім, як у давні роки,
І вбивають, безжальні та ниці.
Ми колись у вікно виставляли свічки,
А тепер виставляєм рушниці.
Три малі колоски, почорніла межа,
Не могила – окоп оборони.
Як недобрий народ свого гострить ножа,
Добрий, зрештою, купить патрони.
Не здавай більш нікому ніколи своє –
Тільки так ми минуле завéршим.
І коли хто говорить, що він тебе вб’є,
Краще вір.
І стріляй в нього
Першим.
Darwin Tremor