Оптиміст - це песиміст на антидепресантах
Сьогодні - День пам'яті.
Я пам'ятаю, як у селі моєї бабці був тост "щоб наші діти грому не боялись".
Цей тост пили тоді, коли вже було випито за щастя, здоров'я, любов і всіх родичів до сьомого коліна.
Пили швидко і діловито.
Нам, малим, було цікаво і дивно. Як то - боятися грому? Це ж так захоплююче, коли навколо вирує стихія!
У сусідньому селі був хлопчик, що боявся грози, його вважали хворим. І дурна малеча вирішила, що це таке побажання здоров'я дітям. Ну, щоб ми не були такими.
Згодом я виросла і забула про той тост.
До лютого 2022 року.
Тоді я згадала. І, на жаль, зрозуміла.
Колись я теж за це питиму. Щоб наші діти грому не лякались.
Історія повторює свої уроки, поки ми їх не вивчимо.
Сьогодні - день пам'яті.
Щоб ми не забували.




Ми виживемо і все запам'ятаємо.
А русня не матиме кому бажати, щоб грому не боялись.